11 липня Національний день  привернення уваги до самотності .

 Однією із характерних ознак сучасного суспільства є проблема самотності, яка актуалізується не тільки на індивідуальному, а й на суспільному рівнях буття. Це зумовлено тим, що феномен самотності впливає на рівень соціальної активності та ефективність життєдіяльності людини.

Самотність – складний внутрішній та соціальний стан людини, що характеризується її відчуженням від процесів суспільного буття, суттєвим зниженням рівня соціальної активності, емоційною пригніченістю, зменшенням або втратою соціальних контактів, відсутністю духовної спорідненості з іншими людьми.

Встановлено, що стан самотності притаманний для людини репродуктивного типу характеру, тоді як відчуття гармонізації та єдності зі світом властиве продуктивному типу орієнтації характеру. – з’ясовано, що розвиток інформаційних технологій і глобальної мережі, позначений інтенсифікацією та трансформацією комунікативних процесів (анонімність, зменшення безпосередніх міжособистісних контактів і зростання опосередкованих форм спілкування, неоднозначність ідентифікації індивідів тощо). Індивідуалізація суспільства призводить до легітимізації самотності як найбільш адекватного втілення способу життя індивідуалізованої особистості, до занурення людини у світ віртуальної реальності.

  Самотність породжує відчуженість від суспільних процесів, нівелювання ініціативної громадянської позиції, в той час, як відчуття єдності й духовної спорідненості з іншими людьми сприяє самоактуалізації особи та консолідації суспільства. За умов стрімких змін, руйнування звичних соціальних форматів, зростаючої мобільності, людині не просто відшукати й усвідомити свою ідентичність (національну, культурну, релігійну, професійну тощо). Це нерідко призводить до амбівалентності її ідентифікації з певними соціальними групами. Людина, яка не відповіла на питання: “Хто я?”, не зрозуміла власну сутність, не відчула емоційної єдності з іншими суб’єктами соціальної взаємодії, залишається осторонь відносин між “Я” і “Ми”, а значить, опиняється у стані самотності.

      Адаптація людини в соціальному середовищі ускладнюється розвитком глобалізаційних процесів. Внаслідок мережевизації суспільства, інформатизації комунікаційного простору виникають дезорієнтація, безпорадність, незахищеність і стан екзистенційного вакууму. Сучасна соціальна реальність характеризується тим, що можливості людини знайти себе та зрозуміти свій внутрішній світ обмежуються тотальністю глобального, анонімністю і знеособленням. За умов низького рівня самоконтролю, відсутності соціальної інтеграції, самотності відбувається підміна соціальної реальності віртуальною, котра начебто компенсує нестачу душевного комфорту і екзистенційної єдності.

 Встановлено, що фундаментальною умовою подолання самотності та запобігання самогубству є формування відчуття єдності людини із певною спільнотою, нацією, світом, на основі переходу від монологічності до діалогічності в соціальних відносинах!   

 Усамітнення – це процес добровільного, тимчасового уникнення соціальних контактів з метою активної внутрішньої діяльності, спрямованої на самопізнання та духовний розвиток.

Марк Аврелій наголошує, що для людини властиве усамітнення, бути наодинці з власним внутрішнім світом з метою саморозвитку й самовдосконалення та глибшого самопізнання. Філософ підкреслює, що усамітнення людина знаходить у своїй душі: “Адже саме тихе та безтурботне місце, куди людина може віддалитися, – це його душа. Особливо ж людина знайде всередині себе усвідомлення своєї доброчесності. Частіше ж дозволяй собі таке усамітнення й черпай у ньому нові сили”. 

Дбайте про людей, які потребують допомоги та залишилися самотні.